Янівський цвинтар був заснований у 1883 році для західної частини Львова. Вже у 1855 році на околицях вул. Золотої було створено Нове єврейське кладовище. Частково через це, а частково через віддаленість від центральної частини міста, спочатку Янівський цвинтар не користувався великою популярністю. Переважно на ньому ховали людей із бідніших верств населення.Проте тут поховано багато видатних діячів української та польської історії та культури: першим видатним львів’янином, похованим тут, був латинський архієпископ Юзеф Більчевський, який заповідав поховати себе поміж бідних людей.
Янівський цвинтар прийняв на вічний спочинок видатних українців: активну діячку УВО Ольгу Басараб, замордовану польськими шовіністами; бойовиків ОУН Василя Біласа і Дмитра Данилишина, страчених за вироком польського суду; командувача військ УГА Мирона Тарнавського; близько тисячі вояків, що загинули у боях за Львів у листопаді 1918, і полонені з українсько-польської війни 1918-19 років; видатного громадсько-політичного діяча, прем’єра ЗУНР Костя Левицького; художника Модеста Сосенка; поета Богдана-Ігоря Антонича. На могилах Українських Січових Стрільців, полеглих у листопадових боях 1918 року, в 1934 році за проектом Петра Холодного встановили надгробки з бетону з військовим хрестом. Станом на 1939 рік на цвинтарі було 54 поля і близько 115 тисяч поховань.
Між двома світовими війнами на Янівському кладовищіі відбувалися щорічні поминки і походи українців. Проте були й сумні сторінки в історії цього кладовища. Радянська влада провадила державну політику плюндрування цвинтарів, насамперед військових поховань «ворожих» армій, тому в 1971 році за дорученням Львівського облвиконкому бульдозерами зрівняли з землею стрілецькі могили, понищили хрести та викопали людські останки. Ентузіастам все ж вдалося врятували могили Мирона Тарнавського та Костя Левицького. Хоча згодом пам’ятники на їхніх могилах нищили ще декілька разів.
Натомість представники радянської влади ще у 50-х роках упорядкували меморіал львівських робітників, загиблих у сутичці з польського поліцією в 1936 році під час похорону безробітного Владислава Козака та могилу комуністичного бойовика Нафталі Ботвіна.
У 1962 році після розпуску львівської єврейської громади, до Янівського кладовища було приєднано і новий єврейський цвинтар, початок створення якого сягає 1855 року. В 1856 році було впорядковано дорогу до цвинтаря, споруджено паркан в неороманському стилі, а також адміністративне приміщення. У 1912 році розпочалося спорудження нового передпоховального приміщення Бет-Тахара за проектом Р. Фелінського та Є. Ґродинського. Після трагічного погрому євреїв Львова польськими солдатами наприкінці листопада 1918 року на Кортумовій горі було споруджено меморіал його жертвам.Ліквідація кладовища розпочалася в 1943 році. В радянський період цвинтар продовжував функціонувати під опікою єврейської громади Львова. Біля входу з вул. Єрошенка єврейською громадою споруджено гранітний обеліск. Компактні єврейські поховання розташовані вздовж головної алеї і на прилеглих полях. Тут існує власна нумерація полів. Після 1962 року територія кладовища використовується і для неєврейських поховань.
Вище 37-поля встановлена плита з написом «Тут поховані радянські громадяни – жертви фашистських злочинів у Львові 1941-1943», що свідчить про те, що цей пам'ятний знак був встановлений у пам'ять про жертви голокосту.На 41-ому полі поховані вояки І світової війни, польсько-української війни 1918-1919 років та польсько-більшовицької війни 1920 року. Сюди також перенесли останки 226 солдат Першої кінної армії, які загинули під час наступу армії Будьонного на Львів. Є також окремі поховання вояків армії Врангеля, Денікіна, Балаховича, що помирали на еміграції. На 37-ому полі розташоване невелике Польське військове кладовище 1918 року. Проте внаслідок руйнації у 1970-их роках, збереглося лише декілька могил та пам'ятний хрест.
Окремо слід розповісти про військові поховання. До війни на Янівському цвинтарі були відведені спеціальні місця під такі поховання. Поля 42 і 43 призначалися для військовослужбовців львівського гарнізону.
Протягом німецької окупації частину Янівського кладовища використовували під поховання гітлерівських солдат. У 1941 році тут було закладено окреме кладовище для словак, проте не збереглося через руйнацію у 1970-их. На західній околиці цвинтаря, за межами поля 53, розташоване кладовище німецьких військовополонених, які перебували у Львові у 1945-1949 роках. Збереглося лише 20 номерних могил. У 1990 році міська влада Львова ухвалила відновити меморіал УГА на Янівському цвинтарі. Цей надзвичайно складний з огляду на технічне виконання проект зараз реалізовано повністю. Більшість пам’ятників на цвинтарі належать долоту майстрів з каменярських фірм О. Загурського, А. Круля, Л. Тировича, Г. Пер’є, Л. Ольшевського, Т. Івановича.
Цікавою з мистецьких міркувань є гробниця родини Дзенцеловських, прикрашена барельєфом «Шлях у вічність» (1919).
Найстарішим мистецьким пам'ятником є пам'ятник родини Маханів, до якої належав і відомий лікар, професор Львівського університету Йоган Махан (1764-1824). Надгробок виконаний у стилі ампір, з фігурою плакальниці. Авторство вірогідно належить А. Шимзеру. Цей надгробок було перенесено з Городецького кладовища на початку 20 століття після його ліквідації. Цікавими також є склепи в стилі «Art Deco», зроблені в майстерні В. Коржевича у 1920-их-30-их роках, надгробок Романа Калецького (†1928) з рельєфом жіночої фігури з факелом. Деякі інші надгробки походять з майстерень С. Литвиненка і А. Коверка.
На початку 80-х років минулого століття у зв’язку з браком вільного місця Янівський цвинтар закрили, виняток робиться лише для поховань у могили та гробівці близьких родичів.
